• Registration
Батьківський авторитет PDF Друк e-mail
Написав Ольга Д'яченко   
П'ятниця, 29 березня 2019, 11:51

БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

 

Виховання у сім'ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов'ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров'я.

Кожна сім'я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов'язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв'язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об'єктивній самооцінці.

3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб'єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав'язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на “Ви”, тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми “заслугами”, розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: “Я краще знаю, що тобі потрібно!”;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях (“Якщо любиш маму, то ...”). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності (“Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...”);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

 

Авторитет батьків для дітей — який з видів батьківського авторитету помилковий?

Успішне і правильне виховання дітей неможливо при відсутності авторитету батьків. А зростання авторитету в очах дитини, в свою чергу, неможливий без серйозної копіткої праці батьків. Якщо батьки в очах дитини цей авторитет мають, дитина буде прислухатися до їхньої думки, більш відповідально ставитися до своїх вчинків, говорити правду (авторитет і довіра ходять поруч) та ін. Звичайно, неможливо «заробити» авторитет на рівному місці за пару днів — він напрацьовується не за один рік.

Як же уникнути помилок при вихованні своїх дітей, і яким буває авторитет?

 Авторитет упокорення (придушення). Кожна помилка, витівка або помилку дитини викликає у батьків бажання посварити, «отшлепать», покарати, відповідати грубістю. Головний метод виховання — покарання. Само собою, ніяких позитивних плодів такий метод не принесе. Наслідками будуть боягуцтво дитини, його страх, брехня і виховання жорстокості. Емоційний зв’язок з батьками відпаде як пуповина, а довіра до них зникне зовсім безслідно.

 Авторитет педантизму. Мета такого методу виховання одна (схожа з попередньою) — абсолютна безвольна слухняність дитини. І навіть неусвідомленість такої поведінки батьків — не виправдання. Тому що тільки авторитет, що базується на любові й довірі до батьків, приносить позитивні плоди. Беззаперечне підпорядкування несе тільки згубні наслідки. Так, дитина буде дисциплінованим, але його «я» буде загублено в зародку. Підсумок — інфантильність, оглядка на батьків при прийнятті рішень, безвольність, боягуцтво.

 Авторитет нотацій. Постійні «виховні бесіди» перетворюють життя дитини в пекло. Нескінченні нотації і повчання, які батьки вважають педагогічно правильним моментом виховання — аж ніяк не мудрість. Пара слів у жартівливому тоні або «нотація», передана через гру з дитиною, дасть більш серйозний результат. Дитина в такій родині рідко посміхається. Він змушений жити «правильно», хоча ці правила зовсім не в’яжуться з дитячим сприйняттям. І цей авторитет, звичайно, є хибним — по суті, його просто немає.

 Авторитет любові напоказ. Також відноситься до виду помилкового авторитету. У цьому випадку показові почуття, емоції і вчинки батьків «плещуть через край». Дитина часом навіть змушений ховатися від мами зі своїми «усі-пусі» і цілуваннями, чи від тата, намагається нав’язати своє спілкування. Зайва сентиментальність веде до виховання егоїзму в дитині. Ледь дитина зрозуміє, що цією ситуацією можна з успіхом скористатися, батьки виявляться заручниками власної «любові».

 Авторитет доброти. Занадто м’які, добрі і поступливі батьки — це добрі «феї», але ніяк не мама з татом, які мають авторитет. Звичайно, вони чудові — не шкодують грошей на дитину, дозволяють шльопати по калюжах і зариватися в пісок в гарному платті, поливати кішку соком і малювати на шпалерах, з формулюванням «ну він же ще дитина». Щоб уникнути конфліктів і будь-якого негативу, батьки жертвують всім. Підсумок: дитина виростає примхливим егоїстом, не здатним цінувати, розуміти, думати.

 Авторитет дружби. Ідеальний варіант. Міг би бути, якщо б не переходив всі мислимі межі. Безумовно, з дітьми треба дружити. Коли батьки — найкращі друзі, це ідеальна сім’я. Але якщо виховний процес залишається за межами цієї дружби, включається зворотний процес — наші діти починають нас «виховувати». У такій сім’ї дитина може називати батька та матір по імені, з легкістю грубіянити їм у відповідь і ставити на місце, обривати на півслові, тобто, повагу до батьків сходить нанівець.

Як же бути? Як знайти ту золоту середину, щоб не втратити довіру дитини і в той же час залишитися йому другом? Пам’ятайте про головне:

 Будьте природні. Не грайте ролей, не сюсюкайте, будьте чесні і відкриті. Діти завжди відчувають фальш і приймають її за норму поведінки.

 Дозволяючи дитині бути дорослим у спілкуванні з вами, не допускайте переходу за червону риску. Повага до батьків — понад усе.

 Довіряйте своїй дитині у всьому.

 Пам’ятайте, що на виховання дитини накладає відбиток не тільки метод виховання, але і взаємини в родині в цілому. А також ваші вчинки, розмови про сусідів і друзів тощо

 Дитина — це дитина. Дітей, слухняних на сто відсотків, не буває в природі. Дитина вивчає світ, шукає, помиляється, пізнає. Тому помилка дитини — це привід поговорити з ним в дружньому тоні (краще жартівливому, або через власну історію), але не покарати, відшмагати або накричати. Будь-яке покарання викликає відторгнення. Хочете, щоб дитина довіряла вам — тримайте свої емоції при собі, будьте мудрішими.

 Дозволяйте дитині бути самостійним. Так, він помилився, але це його помилка, і він сам її повинен виправити. Так дитина вчитися відповідати за свої вчинки. Розлив воду? Нехай сам витре. Образив однолітка — нехай вибачиться. Розбив чашку? Не біда, совок і віник в руки — нехай вчиться підмітати.

 Ви — приклад для дитини. Хочете, щоб він не лихословив? Не сваріться при дитині. Щоб не курив? Кидайте. Щоб читав класику замість «Космополитена»? Приберіть з видного місця купу непотрібних журналів.

 Будьте милосердні, вчіться прощати і просити прощення. Дитина на вашому прикладі буде вчитися з дитинства. Він буде знати, що бідній бабусі, якої не вистачає на хліб, потрібно допомогти грошима. Якщо на вулиці кривдять слабкого — треба заступитися. Якщо ви не праві — треба визнати свою помилку і вибачитись.

 Дитина вас критикує? Це нормально. Він теж має на це право. Не можна говорити — «ти, сопляк, ще життю вчити мене будеш», якщо дитина повідомляє вам, що «курити — це погано», або радить піти в спортзал, тому що ви перестали поміщатися на вагах. Здорова конструктивна критика — це завжди добре і на користь. Вчіть дитину правильно критикувати. Не «ну ти і лахудра», а «мамочко, давай сходимо в перукарню і зробимо тобі класну зачіску». Не «малий, ти знову брудний?», а «синку, мама так втомлюється, прати твої сорочки, що навіть спати лягає під ранок. Давай ти будеш більш акуратніший?».

 Не намагайтеся прогнути дитину під свою модель світу. Якщо дитина хоче джинси в облипку і пірсинг — це його вибір. Ваше завдання — навчити дитину одягатися і виглядати так, щоб це виглядало гармонійно, охайно і стильно. Методів для цього чимало.

 Думка дитини має завжди враховуватися в процесі прийняття сімейних рішень. Дитина — не лялька для меблів, а член сім’ї, який теж має право голосу.

Ну і найголовніше — любіть вашу дитину і намагайтеся проводити з ним більше часу. Батьківська увага — це те, чого найбільше не вистачає дітям.

Останнє оновлення на П'ятниця, 29 березня 2019, 11:52
 
Fitness ReLady
Ukrainian English French German Russian
Copyright © 2019. Вище професійне училище №7. Designed by Lehrer

S5 Box

Вхід